Деталі
Вівторок, 04 квітня 2017, 11:37
Share

BPDРегіональним центром з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Чернігівській області було видано доручення у кримінальному провадженні № 12016270240000023 адвокату Анатолію Бабичу від 26.10.2016 року № 025-1607. Захисту потребував чоловік, якого обвинувачували у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 309 КК України (незаконне придбання та зберігання наркотичних засобів без мети збуту) та ч. 2 ст. 186 КК України (відкрите викрадення чужого майна (грабіж), вчинене повторно). Обвинувачений не визнавав свою вину в інкримінованих йому злочинах. Згідно з нормами кримінально процесуального законодавства, обов'язок доказування належності та допустимості доказів, даних щодо розміру процесуальних витрат та обставин, які характеризують обвинуваченого, покладається на сторону, що їх подає. Перевірка доказів на їх допустимість є найважливішою гарантією забезпечення прав і свобод людини і громадянина в кримінальному процесі та ухвалення законного і справедливого рішення у справі. Завдяки правовій позиції адвоката та обраній стратегії захисту, у суді, вдалося визнати недопустимими частину доказів, зібраних стороною обвинувачення - такими, що отримані в порушення порядку, встановленому кримінальним процесуальним законом. Згідно зі ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Тобто, ті докази, які були у суді, тлумачилися лише на користь клієнта. Відповідно до ч. 3 ст. 373 КПК України, обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення. І саме у суді було встановлено, що підзахисний адвоката не скоював інкримінованого йому злочину, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України, адже прямих доказів його винуватості прокурор не надав. Однак, у суді знайшло своє підтвердження вчинення обвинуваченим тяжкого кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України. За вчинення кримінального правопорушення передбачена кримінальна відповідальність у виді позбавлення волі на строк від 4 до 6 років. Адвокат у ході судового розгляду наполягав на призначенні підзахисному покарання, не пов’язаного з позбавленням волі, із врахуванням таких пом’якшуючих обставин як відсутність претензій з боку потерпілого та відсутність обтяжуючих обставин. За результатами розгляду кримінального провадження, вироком Коропського районного суду Чернігівської області від 07.02.2017 року клієнта було визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України та виправдано у зв’язку з недоведеністю вчинення ним кримінального правопорушення. Обвинуваченого було визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення за ч. 2 ст. 186 КК України та призначено мінімальну міру покарання відповідно до санкції статті за даний злочин у вигляді 4 років позбавлення волі. На підставі ст. 75, 76 КК України обвинуваченого звільнено від відбування призначеного покарання за вироком суду зі встановленням йому іспитового строку терміном 2 роки.